Поточний рівень технологій в сфері штучного інтелекту вказує на можливість його застосування до обробки природньої мови, як в частині розуміння тексту, так й в частині генерування тексту, або ж того й іншого одночасно. Серед інших способів застосування, основані на штучному інтелекті технології, що вже вийшли на ринок, демонструють здатність до генерування прийнятного рівня тестових завдань за наданим в якості вхідних даних текстом. Такі способи застосування все ще перебувають в стадії досліджень й впровадження та кінцевий результат все ще лишається невідомим. Що важливо, тим не менш, це те, чи будуть вони дозволені до використання з регуляторної точки зору, коли таке створення курсів контролю знань за допомогою штучного інтелекту загалом та для персоналу в сфері енергетики зокрема досягне рівню готовності до експлуатації та виходу на ринок.
Питання тоді у тому, що являє собою регуляторна сфера в Україні для цього та якою вона могла б бути в осяжному майбутньому. В той час як основані на Трансформерах технології, що вони просуваються як Генеративний штучний інтелект, наразі є найбільш популярними, той вимір що розглядається, дозволяє розглядати це питання безвідносного до конкретних технологій. Та ключовими складовими регуляторної сфери, що потребують розгляду, є наступні: національне законодавство в цілому; галузеві акти; наднаціональний пласт; міжнародний пласт.
Маючі відношення до штучного інтелекту положення на рівні національного законодавства наразі перебувають у зачатковому стані. Це означає, що уряд дійсно схвалив Концепцію розвитку штучного інтелекту в Україні разом із планом заходів з імплементації, в той час як самі по собі вони не мають регуляторного значення та не додають нічого до регуляторного ландшафту, окрім того, що мали б зробити органи державної влади. До того ж, згадана концепція не охоплює сферу енергетики взагалі, за виключенням захисту критичної інфраструктури у межах напряму кібербезпеки, а сфери освіти й зайнятості не охоплюються в частині практичного використання технологій штучного інтелекту. Жоден інший акт законодавства не містить вимог до використання технологій штучного інтелекту, за виключенням окремих таких фрагментарного й епізодичного характеру. Цивільно-правова галузь законодавства допускає застосування штучного інтелекту за аналогією (окремі з яких навіть доволі істотні, хоча й неоднозначні з правової точки зору), проте це все ж таки не має безпосереднього відношення до обговорюваного тут.
На рівні галузевих актів, застосування технологій штучного інтелекту не врегульовано прямо для сфер енергетики, освіти, зайнятості та їх перетинів. За виключенням тільки що тих випадків, де “ІКТ”, “комп’ютери”, “програмне забезпечення” тощо могли б бути інтерпретовані настільки широко, що включали б також й штучний інтелект. Та у більшості випадків просто не можуть адже введені в дію задовго до того, як технології штучного інтелекту стали реальністю. У більшості випадків, галузеві акти просто не мають уяви про існування технологій штучного інтелекту та їх застосування.
Отже, регуляторне значення національного законодавства та галузевих актів в частині штучного інтелекту станом на тепер зводиться до того, що такого регулювання не існує. Це має неочікуваний регуляторний побічний ефект: згідно із нормативно-правовими актами, які забороняють все за виключенням того, що прямо дозволено, застосування штучного інтелекту є забороненим за замовченням; згідно із нормативно-правовими актами, які дозволяють все за виключенням того, що прямо заборонено, застосування штучного інтелекту є дозволеними за замовчуванням.
Наднаціональний рівень як такий наразі не має значення для України. Найближчим до цього за своєю сутністю могли б бути правові режими Співдружності незалежних держав та Угоди про асоціацію з ЄС. Але перше не має сенсу розглядати з огляду на неабиякі зусилля України покласти тому край, а останнє є все ж таки тим, що Україна має імплементувати на рівні національного законодавства, та обидва за своєю сутністю все ж є елементами міжнародного рівня, що розглядається далі. Проте, в 2022 році Україна подала заявку про вступ до ЄС та отримала статус кандидата до членів ЄС. Тож, наднаціональний рівень не має значення зараз, але цілком може мати значення в осяжному майбутньому. Прямуючи у цей бік, Міністерство цифрової трансформації України оприлюднило Дорожню карту з регулювання штучного інтелекту в Україні, відповідно до якої, в частині штучного інтелекту, Україна вдається до регуляторного підходу, що він наразі розробляється в ЄС.
Що веде нас до так званого Закону ЄС про штучний інтелект. В 2021 році Європейська Комісія вийшла з законодавчою пропозицією щодо регламенту на впровадження гармонізованих правил щодо штучного інтелекту, який скорочено згадується як Закон про штучний інтелект, в 2022 році Європейська Рада надала свою позицію з приводу Закону про штучний інтелект, в 2023 році Європейський Парламент прийняв пропозиції до Закону про штучний інтелект. Згідно із законодавчою процедурою ЄС, це означає, що цей регламент був прийнятий у першому читанні й триває стадія узгоджень, що є останньою перед остаточним затвердженням цього регламенту. Остаточний результат та фінальний текст все ще лишаються невідомими, але оприлюднені для широкого загалу документи дозволяють зробити обґрунтовані припущення щодо того, як саме це може виглядати.
Загальний підхід такий, що все залежатиме від рівня ризику тієї чи іншої системи штучного інтелекту: неприйнятний ризик, високий ризик, мінімальний ризик, відсутній ризик. Питання тоді в тому, як на практиці створені за допомогою штучного інтелекту курси контролю знань можуть бути класифіковані. Більш конкретно, чи розглядатиметься це за високий ризик або ні?
Визначальним тут є наступне: чи належатимуть курси контролю знань, створені за допомогою штучного інтелекту до критичних сфер та способів використання, які розглядаються як такі, що мають високий ризик. З точки зору сфери енергетики, вирішальним є те, чи призначається така система штучного інтелекту до використання як безпековий компонент управління й керування постачанням електричної енергії, та це є очевидним, що ні. З точки зору сфер освіти й зайнятості, критичним є те, чи призначається така система штучного інтелекту до використання з метою оцінювання з точки зору доступу, допуску, просування, звільнення, призначення завдань, та виглядає так, що ні. Так, створені за допомогою штучного інтелекту курси контролю знань можуть належати до критичних сфер та способів використання, проте у випадках, коли складова штучного інтелекту використовується суто для генерування тестових завдань, вона не є безпековим компонентом, не має прямого відношення до постачання електричної енергії, не використовується з метою оцінювання, та таким чином не може розглядатися за високий ризик.
Так чи інакше, таке втілення наднаціонального рівня є все ж гіпотетичним, адже досі невідомо чи буде наданий Україні статус члена ЄС та коли, яким будуть фінальний текст Закону про штучний інтелект та вимоги з його впровадження, як виглядатиме імплементація Дорожньої карти з регулювання штучного інтелекту в Україні.
Міжнародний рівень наразі також має гіпотетичне значення для України. На цьому рівні немає нічого такого, що мало б регуляторне значення. Проте, існує принаймні два важливих фактори, про які слід пам’ятати. По-перше, штучний інтелект за своєю сутністю є чимось глобальним, не залежить від фізичних кордонів та тієї чи іншої юрисдикції, та вимагає глобальних за масштабом рішень у вигляді міжнародних договорів та еквівалентних до них інструментів. По-друге, Україна не схожа на інші юрисдикції в тій частині, як працюють міжнародні договори. Набагато більш поширеним є підхід, відповідно до якого правові наслідки чинного міжнародного договору для тієї чи іншої держави зводяться до зобов’язань цієї держави впровадити його положення на національному рівні у національне законодавство. Однак у випадку з Україною це не так, адже в Україні чинний міжнародний договір має пряме застосування, є юридично зобов’язуючим без додаткових дій з боку держави щодо впровадження його у національне законодавство та має пріоритет над положеннями національного законодавства. Через це, міжнародний рівень матиме велике значення. Питання в тому, що саме й коли це буде, та наскільки адекватними рішення будуть на міжнародному рівні. Подивіться на Міжнародну агенцію з атомної енергії. Що могло б бути більш важливим за ядерну сферу та що могло б бути більш могутнім за цю організацію! І все ж, виходячи з публікації щодо штучного інтелекту задля активізації застосування в ядерній сфері, науки та технологій, це є очевидним, що технології Генеративного штучного інтелекту виявилися непоміченими безпосередньо перед тим, як вони вибухнули, та лишаються поза порядком денним технічної зустрічі з нагальних питань безпеки використання штучного інтелекту на атомних станціях, що відбувається цими днями. Це можна називати як завгодно, але тільки не адекватним.
Розгляд сфери регулювання через її ключові складові призводить нас до висновку, що вона не містить нічого стосовно технологій штучного інтелекту. Що означає, що створені за допомогою штучного інтелекту курси контролю знань не є забороненими, принаймні в тій частині, коли засновані на штучному інтелекті технології використовуються для генерування тестових завдань, навіть для персоналу енергетичної сфери. Так само, як це не є забороненим аби людина як експерт використовувала комп’ютер й текстовий редактор для генерування тестових завдань, навіть якщо останній забезпечує автоматичну корекцію орфографії й граматики чи пропонує технології предиктивного введення тексту. Людина все ще лишається частиною системи.
